Рід модрина (Larix) налічує близько десятка видів і представлений в Європі, Азії nf Північній Америці. На зиму ці дерева скидають хвою, подібно до більшості листяних дерев помірного пояса. Колір хвої впродовж сезону міняється. Cвітло-зелена навесні, вона стає темно-зеленою влітку, а восени - золотисто-жовтою.
Маючи високу швидкість зростання, особливо змолоду, модрина обганяє багато інших хвойних рослин. До 10 років сіянці піднімаються вже до 5 м і потім додають майже по метру в рік. Модрини - стрункі великі дерева з широкою конусовидною формою крони - в природі досягають 40-50 м і живуть декілька сотень років.
Ця порода високо цінується і в лісовому, і в садово-парковому господарстві. Деревина має високу міцність і особливу стійкість проти гниття. Краща ілюстрація її довговічності - палі, на яких стоїть Венеція. Зроблені вони з європейської та сибірської модрини.
Чудові біологічні властивості модрин разом з невимогливістю до умов грунту плюс висока декоративність високо цінуються ландшафтними дизайнерами. Завдяки красі крони, стрункості, довговічності й вітростійкості модрина заслуговує найширшого застосування в алейних посадках, придорожніх смугах, групових насадженнях.
У культурі найчастіше використовуються модрини європейська та японська (L. decidua, kaempferi), але варто звернути увагу на парадоксальну на перший погляд деталь. В умовах Європи краще росте і ширше використовується вид з Японії. Річ у тім, що у європейського виду область природного поширення - гірські райони, і на рівнині цим деревам занадто спекотно. Японська модрина завдяки восковому нальоту на хвої легше переносить промислові забруднення атмосфери й кислотні опади.
Модрини знаходять найширше застосування в саду. Це і оригінальне дерево, що домінує на видному місці ділянки, але одночасно ефектне і в змішаних групах, і прикраса декоративного контейнера. Великі дерева мають широкий спектр садових форм - від невисокої вузької колони з плакучою кроною до мініатюр з річним приростом в декілька сантиметрів.
Характерна фактура хвоїнок, їх розташування на гілках густими пучками разом з мінливим по сезону забарвленням вносять цікавий акцент в композицію за участю інших хвойних дерев. Невимогливі в культурі, вони легко уживаються і з іншими садовими рослинами.
Деякі сорти модрин давно стали класикою, але з'являються й нові, які завойовують популярність завдяки якимсь специфічним особливостям. Перелік же особливостей виявляється дуже переконливим.
Для модрин типові великі розміри, але є і досить компактні сорти, "симпатичні карлики" до декількох десятків сантиметрів, з неспішним зростанням - L. decidua Pesek, Corley, L. kaempferi Blue Dwarf, Wolterdingen. Такі малорослі рослини і мініатюрні форми знайдуть собі місце в садах малої площі.
Декоративними виявляються форми з різними відхиленнями в розташуванні гілок і характері крони. Спеціальної згадки заслуговує компактний сорт L. kaempferi Diana з гілками, закрученими по спіралі.
Найширшу популярність здобули сорти з повислою кроною, так звані плакучі, - L. deciduaRepens, L. kaempferipendula. Вони можуть бути як звичайні, так і привиті на штамб.
Нетипове для модрин сизе і блакитне забарвлення хвої, як у L. kaempferi Grey Pearl, Blue Rabbit, виглядає привабливо разом з темними гілками.
Модрина - культура в цілому дуже стійка й невередлива, проте все ж вимагає дотримання деяких умов. Вони дуже світлолюбні, і місце в саду їм треба відвести максимально освітлене сонцем. Якщо дотриматися цієї єдиної головної вимоги - модрина тішитиме ваше око ще багато років.